Згинули як обри

Походження аварів

Найдавніша чітка згадка про аварів походить з 463 року, і тоді цей народ кочував десь у прикаспійських степах. Етнонім авари вірогідно не є самоназвою і походить від тюркського кореня avare зі значенням повставати, руйнувати, блукати. Генетичні дослідження свідчать, що авари були північно-східним азійським народом, можливо тунгуського походження. Натомість археологічні дані вказують, що монголоїдами була тільки еліта аварського суспільства, оскільки в багатих похованнях знаходяться залишки людей типово монголоїдного типу, а в похованнях простих людей монголоїдні риси ледь простежуються, а часто й зовсім відсутні. Схоже на те, що панівний клас аварів був замкненою кастою, яка зберегла чистоту крові предків, в той час, як пересічні авари змішувалися з іншими народами. Мова, якою розмовляли авари, невідома, однак судячи з тих аварських слів, які дійшли до нас в латинській транскрипції, могла належати до тюркської мовної групи. У 557 році авари надіслали до Константинополя своїх послів, імовірно, з Північного Кавказу і домовились за гроші воювати на боці Візантії, виконуючи, переважно, поліцейські функції, як було сказано в умові підпорядкувати некеровані роди.

Однак дуже скоро, бо вже у 562 році авари роздумали допомагати Візантії, вирішивши, що грабувати візантійські землі буде більш прибутковим заняттям. Вірогідно, саме тоді авари ввійшли в контакт зі Словенським племінним союзом (див. Празько-корчацька культура), котрий також грабував землі північних Балкан, що тоді належали Візантії. З провідним племенем цього союзу, а саме з дулібами, авари уклали умову. Виконуючи цю умову, авари в 560 році вогнем та мечем пройшлись по землях антів, союзників Візантії. Врешті-решт, близько 580 року аварський каган Баян1 підкорив собі більшість слов'янських, булгарських і германських племен, що жили в колишній римській провінції Паннонії (див. Провінційна римська культура) та Карпатському регіоні, здійснюючи звідси набіги на балканські території Візантії. Близько 600 року авари створили власну імперію на теренах сучасних Угорщини, Словаччини та Австрії і впродовж 30 років з перемінним успіхом грабували Візантію та воювали зі своїми сусідами.

Господарство аварів

Основним заняттям аварів було кочове відгінне скотарство — коні, вівці та, в невеликій кількості, велика рогата худоба. Через те, що економічно авари залежали від підкорених ними землеробських народів, грабунок сусідів мав важливе значення в господарстві. Попри це, авари мали власних ремісників, в основному металургів та зброярів, які забезпечували аварських воїнів зброєю — вигнутими шаблями, латами, шоломами, наконечниками стріл та списів, елементами кінської упряжі. Також в похованнях аварських воїнів знайдено численні прикраси, особливо накладні бляхи та пряжки ременів з геометричним рослинним та зооморфним візерунком. Отримуючи як данину монети, авари нашивали їх на одяг або використовували, як підвіски для намист. Основу військової сили аварського каганату складала панцирна кіннота, підтримана кінними стрільцями. Наявність залізних стремен надавала вершникам масу переваг — можна було стріляти з потужного далекобійного лука і рубати противника довгим, прямим, заточеним з одного боку палашем2.

Релігія та поховання

Авари були тенгріанцями. Своїх небіжчиків вони ховали у ямах, укладаючи їх навзнак, з витягнутими уздовж тулуба руками. Прості воїни отримували скромні поховальні дари, такі як ніж, горщик, пряжку від пояса і дрібні прикраси. У багаті поховання клали кості коня і збрую, а також шаблю з поясом, який, очевидно, був предметом престижу. Найзаможнішим клали до могили тушу цілого коня, пояс, прикрашений золотом або сріблом, шаблю, лук зі стрілами, і частину вівці.

Історична доля аварів

У 630-х роках Само3, правитель слов'янської держави, відомої як королівство Само, завдав аварам кілька важких поразок. Аварська імперія зменшилась вдвічі, однак аваро-словенський союз не розпався і навіть завоював нові землі в басейні середнього Дунаю. В середовищі аварів дуже популярними були шлюби між аварськими воїнами та слов’янськими жінками, викликані, ймовірно, тим, що аварська орда, яка прийшла в Європу складалась майже виключно з чоловіків-воїнів. Таким чином, в кожному новому поколінні аварів слов’янських генів, а разом з ними й слов'янських звичаїв та традицій ставало все більше.

У VII столітті з’являється змішана слов’яно-аварська матеріальна культура, що свідчить про своєрідний симбіоз між аварськими кочівниками-воїнами та слов’янськими селянами. Очевидно, принаймні деякі з лідерів слов’янських племен стали частиною аварської аристократії, а слов’янська мова — спільною мовою Аварського каганату. Таке становище зберігалось до 788 року, коли авари зазнали нищівної поразки від франків4, а у 829 році болгари захопили решту аварських земель. Після 871 році назва аварів більше не згадується хроністами. Нащадки аварів, які пережили угорське завоювання у 890-х роках, ймовірно, були поглинені угорським і, частково, слов’янським населенням.