Триполіси Уманщини. Частина 2

Що побачимо на вулицях

Однак, полишимо наші теоретичні вправи і просто прогуляємось уявним типовим трипільським містом, придивимося до його будівель, буття та звичок жителів.

Типовий «житловий фонд» тут — двоповерхові будинки. В плані вони мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотих стовбурів дерев, так званих плах, покладених впоперек. На них накладався товстий шар або й декілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах та перегородки всередині приміщення обмазували глиною. З глини ж будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, а також лежанки коло печі. Двосхилий дах перекривався очеретяними снопами. Були вікна – невеликі й округлі, в які, мабуть, так само як і в значно пізніші часи, вставлявся висушений сечовий міхур вола чи корови.

Перший поверх служив господарям коморою, майстернею та повіткою. На другому розміщались спальні кімнати й туди треба було видиратись драбиною. На рівні другого поверху сусідні будинки могли з’єднуватись галереями-переходами. Будинки зазвичай повернуті головним входом до центру міста, де розташовувався майдан та громадські споруди.

Заглядаємо в трипільську хату

Хоча трипільські господині багато чого вміли — майже в кожному будинку зокрема стояв ткацький верстат, та й численні кухонні горщики ліпили вдома — за небуденними красивими речами необхідно звертатись до професійних ремісників. А красу тут цінувати вміють! Он яка яскрава розписана кераміка стоїть на мисниках, та які гарні чобіточки на ґаздині та її доньках! А пара стільців із вигнутими спинками — ну хіба не трони? Мабуть, за такими вишуканими речами ходили тільки на ринок...

Краса тут шанована, але найважливіше, що вона жива. Бо в трипільській хаті будь-яка річ має душу, а життя — від приготування каші до доїння корови, від порання на городі до поцілунку коханого — це суцільна магія. І знаються на цій магії, звичайно саме жінки. Бо з ким же ще має розмовляти Велика Богиня - покровительці цього мальованого світу?

Зрозуміло, що жінка і є головою дому та сім’ї. І коли нова сім’я утворюється, саме чоловік переходить в дім жінчиних батьків. Це буде під осінь, а під наступне літо, коли може й дитина народиться, він візьметься будувати нову хату, де її господиня творитиме нову красу...

Як влаштовано спільне життя містян

Втім, більшу частину життя, принаймні в теплу пору року, люди проводили назовні. На центральному майдані, зазвичай кипіло міське життя. Бо треба ж десь купувати те, що не виробляється у власному домогосподарстві? І, мабуть, найкрасивіші речі із тих, що ми нині бачимо в музеях, були створені саме фаховими майстрами.

А хтось же повинен подбати про постачання продуктів для жителів і сировини для ремісників, вивезення зайвого, регламентувати торгівлю, лагодження оборонних споруд та підтримання громадського порядку.

І виглядає на те, що не обійтися без стійкої системи управління. Тобто, скоріш за все «триполіси» в цьому сенсі схожі на класичні поліси: міста-держави, про які ми читали в шкільних підручниках... Дивно? Та чи могло бути інакше?

Питання без відповідей

Наші фантазії про побут городян-трипільців базуються на археологічних дослідженнях. Про щось ми можемо здогадуватись, як про найбільш імовірне. Але лишаються питання, на які сучасні знання впевнених відповідей дати не дозволяють.

Навіщо взагалі міста в сільській країні?

Навіщо взагалі міста в сільській країні? Трипілля було саме сільським краєм. Невеличкі поселення хуторського типу складались зазвичай з десяти-п'ятнадцяти жител. У період свого розквіту велике село могло розширюватись до сотень хат, іноді двоповерхових. При цьому триполяни на ранніх етапах свого розвитку ще не знали сівозміни, тому земля, що їх годувала, швидко виснажувалась і доводилось розорювати нові ділянки. За таких умов годувати велику кількість людей, зосереджених в одному місті, було складною проблемою. Зважаючи на очевидний акцент в архітектурі на оборонні аспекти, можна припустити, що головним стимулом був саме захист населення від чужинців. Але ким могли бути ці потенційні агресори?

Ким могли бути ці потенційні агресори?

Період розквіту міст — це одночасно й період розквіту всієї трипільської цивілізації, у якої тоді не було сильних зовнішніх ворогів. Та й міста ці знаходились в самому серці Трипільщини, далеко від зовнішніх її меж. Чвари між самими трипільцями? Трипільці не були однорідним народом, різниці між окремими племенами добре помітні при археологічних дослідженнях, а твердження про абсолютний пацифізм трипільців є міфом. Однак і якоїсь особливої войовничості за трипільцями також не спостерігалось. За всю історію археологічних досліджень зафіксовано лише декілька слідів збройних сутичок між трипільцями, які, при цьому, зовсім не були масштабними. То від кого ж боронились?

Чому тільки на Уманщині?

Трипільські міста існували на одному місці зазвичай близько двох століть. Тобто їх модель виявилась досить сталою. Чому ж вона прижилась настільки локально: практично її розквіт стався тільки на теренах Уманщини, де, нагадаємо, знайдені три десятки триполісів?

Заради справедливості слід сказати, що міста будували і в інших регіонах Старої Європи, але там вони не були настільки масштабними і виглядали інакше. На це питання також немає відповіді.

Як і чому стався занепад трипільських міст?

Занепад трипільської цивілізації проходив під тиском степових арійських племен (зокрема ямної археологічної культури). Але в епоху міст на Уманщині до цього було ще далеко. Археологія каже, що ці міста не палили вороги. І на час їх існування та занепаду не доводяться якісь радикальні зміни клімату, коли звичні способи господарювання стають неефективними. Люди просто покинули їх. Чому? Єдиним більш-менш можливим поясненням є пандемії (зокрема чуми), які раз за разом прокочувались цією землею. Зазвичай від них найбільш страждало саме міське населення завдяки його скупченості. Хоча про це ми можемо тільки здогадуватись...

Лишається багато питань про буття і долю «Триполісів», які існували на наших теренах більш ніж п’ять тисячоліть тому. Можна сперечатись, якою мірою ці поселення-гіганти відповідають вимогам академічної науки до поняття «місто». Але безумовно, це було унікальне і яскраве явище в історії праУкраїни. І ми ще довідаємось про них більше.