Змієві вали. Частина 2

Часи від Кімерії до сарматів

Сучасні археологічні дослідження вказують на те, що перші вали та рови на Черкащині насипали ще на початку першого тисячоліття до нашої ери люди чорноліської культури, відгороджуючись таким чином від своїх сусідів кіммерійців. Правда, це ще не були Змієві вали, справжні Змієві вали вочевидь набагато молодші.

В наступну, уже скіфську епоху потреба в будівництві валів відпала: населення лісостепу жило в досить тісній співпраці з своїми степовими сусідами. До того ж Велика Скитія була достатньо могутньою та інтегрованою державою, щоб захищати себе на дальніх кордонах, а не всередині країни. Тільки під час сарматської навали, близько 250 року перед Різдвом, спостерігається якась спроба нашвидкуруч відновити хоча б деякі з валів.

Втім, це тривало недовго. Награбувавшись в своє задоволення, сармати прийшли до голови по розум, що курку, яка несе золоті яйця не рубають аби зварити казанок юшки. Зернова торгівля була тими золотими яйцями, за допомогою яких степовики багатіли, та й, зрештою, вони самі потребували зерна. А землероби потребували спокою, який отримували завдяки протекторату кочівників. Щоправда, у степовиків було ще одне джерело чималих доходів, а саме работоргівля. Але походи за живим товаром чинились в інші землі – добрий злодій на своїй вулиці не краде, чи не так? Попри те, навчені гірким досвідом, придніпровські землероби валів не руйнували, не розорювали їх на лани і, навіть, час до часу підсипали. Ну, так, про всяк випадок …

І мали слушність. Бо потреба в будівництві нових грандіозних оборонних споруд виникла після розпаду Великої Скитії і занепаду її наступниці Сарматії. Що ж створило цю потребу? В пошуках відповіді поглянемо на сусідні з праУкраїною терени.

Римський досвід

Траянові вали, як уже було сказано, побудовані римлянами. Сумнівів у цьому немає, оскільки для цього у римлян було достатньо ресурсів. І досвід, адже подібні споруди на кордонах своїх володінь римляни будували й раніше. Так, на колишньому кордоні з германськими племенами вали тягнуться на довжину 550 кілометрів. Стіна Адріана довжиною 118 км була побудована за наказом імператора Адріана7 у 122 році нашої ери на північних кордонах римської провінції Британії. Стіна Антоніна, 60-кілометрова оборонна споруда в Шотландії, була розпочата імператором Антоніном Пієм8 у 142 році нашої ери для захисту від варварів з півночі.

Такі укріплення називали лімесами (латинське limes – межа, кордон), а солдатів, які там служили - лімітанеями. Порівняно зі звичайними римськими військовими, вони, як правило, були місцевого походження, їм платили менше і загалом служба була менш престижною. До речі, права притока Дністра, яка відділяє етнографічну територію Бойківщини від Гуцульщини й досі називається Лімницею, що є, вірогідно, відлунням римських часів. Придунайський лімес, частиною якого є Траянові вали, був побудований римськими військовими інженерами зі збереженням усіх попередніх традицій і нічим особливим не вирізнявся.

Зрозуміло і те, проти кого цей лімес зводився. Спочатку це були залишки військ останнього царя Дакії Децебала9, котрі після розгрому Дакії відійшли на терени сучасних Молдови та Буковини і звідти, разом з етнічно близьким їм фракійським народом гетів та союзними сарматами чинили партизанські наскоки на римські опірні пункти.

Однак, вже через кілька десятків років опір гетів почав зменшуватись, поступаючись більш мирним стосункам з римлянами – торгівля була вигіднішою ніж війна. Сармати теж втратили свій первісний бойовий запал і поступово осідали на землю, змішуючись з місцевим слов’янським чи фракійським населенням. А тюркські орди булгар та аварів ще кочували собі в прикаспійських степах.

Проте це зовсім не означало, що в причорноморських степах запанував мир та спокій. Бо саме в ті часи на праукраїнських теренах з’являється нова потужна і агресивна сила.

Готська загроза

В першій половині ІІІ століття готи почали розселятись зі своєї прабатьківщини на острові Готланд приблизно в середині першого століття. Орієнтовно у 190 році після Різдва вони, під проводом напівлегендарного короля Філімера10, досягли української Волині. При цьому кінцевим напрямком їх руху стало насамперед північно-західне Причорномор’ї та Крим. Саме ці терени, які вони звали країною Оюм (Країною вод у перекладі з готської), схоже, асоціювались для готів з чимсь на кшталт землі обітованої для євреїв. Розселившись в Оюмі, готи підкорили собі грецькі міста-колонії Причорномор’я і поставили під свій контроль всю хлібну торгівлю регіону, що, зрозуміло, давало значні прибутки.

Готи, як і більшість германських племен того часу, були пасіонаріями, а тому, вибудувавши державу негайно почали розширювати її терени. Щораз то частіше готські дружини стали з’являтись в землях балканських римських провінцій. При цьому, готські походи в задунайські римські провінції чинились не з якихось ідеологічних причин, на кшталт особистої неприязні до римських олігархів, а тільки і виключно заради грабунку.

Ця критична ситуація надала нового імпульсу будівництву Дунайської оборонної лінії. Римляни, таким чином, намагались захистити населення своїх придунайських провінцій від загрози з боку Оюму.

Та якщо з задунайського римського боку будівництвом займалась Імперія, яка, навіть у важкі для себе часи, ще могла собі дозволити таку коштовну справу, то хто будував вали з придунайського боку? Тим паче, на Київщині? Бо це справді вимагало неабияких зусиль - підрахунками для зведення одного кілометру валу потрібно десь біля сотні робітників, які працювали б повний світловий день на протязі всієї теплої пори року, і таких валів, по Україні, як було уже сказано, дві тисячі кілометрів і то тільки тих, що збереглись до наших часів. А ще потрібні теслі, лісоруби, візники, ковалі, кухарі. А ще порахуймо кількість необхідної їжі, лопат, сокир, нош, возів і всього необхідного. А ще хтось, хто повинен був тримати усю систему в голові і керувати її зведенням. І це в часи, коли не було ні телефонів, ні телеграфу, ні теодолітів, ні мап, ні навіть звичайного паперу! Римляни мали досвідчених інженерів, армії рабів, щоб копати рови та сипати землю і армії легіонерів, щоб рабів охороняти. Але чи було все це у людей, які тут жили саме за часів Риму? Хто міг дозволити собі витратити неймовірну кількість ресурсів, щоб вибудувати фортифікації рівноцінні Лімесу, якщо й не більші? І навіщо це робилось?

На друге запитання відповісти легко. Якщо римський Лімес повинен був захищати населення римських провінцій від готів, то сам напрошується висновок, що Змієві вали, зведені в той самий час, повинні були захищати місцеве населення від того ж самого ворога, позаяк більшість валів центральної України розвернені лицем до Оюму і З військовою точки зору українські Змієві вали доповнюють Траянові, а все разом являє собою цілісну оборонну систему. А от щоб відповісти на перше питання мусимо, в першу чергу, подивитись хто саме жив тоді в праУкраїні?

Черняхівці

Враховуючи звичайну при радіовуглецевому датуванні похибку, можна майже напевне сказати, що час побудови Змієвих валів припадає на існування черняхівсько-київської археологічної культури. І тут доречно зауважити: якщо про Трипілля та про скіфів з сарматами знають майже всі, то про черняхівсько-київську культуру дискутують здебільшого тільки фахівці, хоча вона для української історії має величезне значення.

Причина цього явища є політичною. Радянські історики старанно уникали будь-яких згадок про Оюм – готську державу в Криму та Причорномор’ї. Річ у тім, що Адольф Гітлер мотивував своє бажання анексувати Тавриду. Це, мовляв, наша історична земля, а те, що епізод цей тривав всього лише трохи більше ніж півтора століття на тлі тисячолітньої історії цих земель, фюрера не хвилювало. Відповідно, замовчувалось і існування тієї сили, яка Оюму протистояла і яка, врешті-решт його перемогла.

А що витерти геть зовсім з історичних мап таке явище, як черняхівсько-київська культура було неможливо, її статус принижувався. Ну, були собі якісь там слов’яни, трохи фракійців, трохи сарматів та скитських недобитків, а ще лісовиків-балтів і всі вони якось там собі жили.

Але кількість виявлених пам'ятників черняхівської культури уже зараз досягає чотирьох тисяч, що свідчить про велику щільність населення. На ті часи це була одна з найбільш численних спільнот людей на теренах центральної та східної Європи — в період розквіту її чисельність сягала кількох мільйонів осіб. При цьому черняхівська культура охоплювала також південний схід Польщі, Чехію, Словаччину, частину Угорщини, схід Румунії та північ Болгарії.

З самого свого початку черняхівська культура формувалась як поліетнічна та синтетична, ввібравши в себе культурний досвід не тільки слов’янських та іраномовних народів, але й колоністів з грецьких міст Причорномор’я та переселенців-готів. І, поза всякими сумнівами, взірцем для неї була антична культура Римської імперії в часи її розквіту, тобто саме в ті Траянові часи про які згадує Слово про полк Ігорів. Рівень життя тутешнього населення був близьким до рівня життя римських провінцій, тільки без римської адміністрації та збирачів податків. Основу господарства населення черняхівців становили землеробство й скотарство. Села, як малі так і великі, не мають жодних укріплень – ні ровів, ні валів, ні стін.

Черняхівське населення активно торгувало зі своїми сусідами, але найтіснішими були зв’язки з прикордонними землями, що знаходились під римською юрисдикцією. Будь-яка армія, в тому числі й римська, потребує маси речей – продуктів, одягу, шкір, мотузок, деревини, заліза, возів і ще багатьох і багатьох тому подібних предметів. Везти їх з метрополії – дорого й довго. Простіше купувати на місці. Нагадаємо собі, що римські лімінарії, себто прикордонники, набирались з місцевого населення. У багатьох черняхівців серед лімінаріїв були родичі й свояки, які легко могли домовлятись з римськими офіцерами. А інститут прапорщика і тоді існував, тільки називались римські прапорщики центуріонами та декуріонами. Тому корупція, безмитна торгівля, зловживання бюджетними коштами в прикордонні були побутовим явищем, яке приносило неабиякі зиски усім представникам місцевого бізнесу.

Скарби з римськими монетами, що їх відкрито у понад тисячі місцевостей України, доводять, що срібні денарії були у той час головною монетою в обігу в Україні. Дійшло навіть до того, що місцеві черняхівські умільці примудрились карбувати фальшиві денарії. При цьому, бувши неписьменними і не маючи добрих взірців, вони часто-густо допускали граматичні помилки в латинських написах або й взагалі карбували незрозумілі нікому значки. Одним словом, Черняхівщина якийсь час була заможною, спокійною та безпечною країною. Така ситуація не змінилась навіть з появою у Причорномор’ї готів, котрі охоче б пограбували багатеньких сусідів. Звісно, якби могли це зробити. Але не змогли.

То ким-же були будівельники?

Не останньою причиною безпеки Черняхівських земель цього були якраз Змієві вали, котрі активно почали насипатись саме після появи Оюму, а точніше й повніше, - мобілізація черняхівських громад. В час, коли зростали прикордонні вали, в черняхівських селах починає з’являтись щораз більше зброї. Інакше кажучи, Оюм став тим подразником, який почав гуртувати різноплемінну черняхівську людність в єдину цілісність. І тоді виникає запитання, а якою саме була ця цілісність?

Адже ми уже не раз говорили про те, яких величезних ресурсів потребувало зведення оборонних споруд, на кшталт Змієвих валів (а були ще й грандіозні укріплення Ходосівського та Пастирського городищ) і, що найголовніше, організації використання цих ресурсів. Хтось же повинен був вибирати місця для будови, керувати арміями землекопів, годувати й споряджати їх, а часто й охороняти. То чи можемо ми говорити про державне існування Черняхівщини?

Радянські історики боялись навіть запитувати про щось таке. Бо існування державності на теренах України, та ще й на початку нашої ери не вкладалось в ідеологічний шаблон спільної колиски трьох братніх народів. Бо якщо скіфську державу ще можна було назвати державою іноземних завойовників, то в Черняхівщині державотворчу роль відігравали слов’яни. І не просто якісь там теоретичні слов’яни, а люди, котрі нікуди з цієї землі не поділись і згодом стали русами, а пізніше українцями. Вірогідно, саме з цієї причини після розпаду СРСР російські та угорські (sic!) історики з ентузіазмом підтримали протилежну теорію, про те, що держава якщо й існувала, то була вона готською і їй підкорялись усі місцеві племена. Готи прийшли й порядок навели, подарувавши тубільцям лад та культуру!

А що ж Змієві вали? Вони що, також були насипані готами? Згідно з готською теорією так. І навіть називається ім’я готського короля Атанаріха11, який, нібито віддав наказ про побудову. Поминаючи той факт, що готам, по-перше не вистачило б ні знань, ні ресурсів для такого будівництва, а, по-друге, з військової точки зору такі споруди скоріше б заважали самим готам, аніж якось допомагали б їм.

І останнє запитання, яке ставлять перед нами Змієві вали. Попри те, що зведені вони в зовсім іншому стилі, аніж вали Траянові (римляни будували каркас валів з каміння, а черняхівці з дерев’яних зрубів), вражає їх чітке й продумане планування. Так, наче хтось, хто замислював цю споруду, послуговувався не тільки досконалим знанням місцевості, але й топографічними мапами та спеціальними приладами. Жодним чином не сумніваючись в талантах черняхівських інженерів, навряд чи вони мали такі речі. Чи не варто допустити (тільки допустити, бо це тільки не підкріплена фактами гіпотеза), що римські інженери, принаймні як консультанти, могли брати участь в цій роботі?

Це виглядає чимсь неймовірним, бо яке діло було римлянам до якихось там варварів? Але п’ятдесят років тому, чимсь неймовірним вважалось би твердження, що давні римляни в Україні будували свої фабрики. А таки будували. Поблизу села Комарів у Чернівецькій області археологи досліджують цілий комплекс майстерень з виробництва скла, який обслуговували саме римські майстри. А кажуть же, що римляни не любили жити там де не росте виноград та оливки? Можливо гроші для римських інженерів були важливішими, аніж минущі приємності життя? Про Черняхівську державу можна розказати ще багато цікавих фактів та гіпотез, однак нехай це стане темами для наступних розповідей. А наразі підведемо підсумки.